перекладено мною з публікації Михайла Фатахова "Накормить бомжа"
Їду я в електричці Москва-Пєтушкі. Входить бомж з Курського вокзалу. "Синець" "синцем". Писок запухлий. На вигляд років тридцять.
Озирнувшись, починає:
- Панове, три дні не їв. Чесно. Красти боюся, бо сил нема втекти. А їсти дуже хочеться. Подайте, хто скільки зможе. На обличчя не дивіться, п'ю я. І те, що дасте, напевно, теж проп'ю! - і пішов по вагону...
Народ у нас добрий - швидко накидали бомжу рублів п'ятсот (трохи більше 100грн.)
В кінці вагона бомж зупинився, повернувся до пасажирів обличчям, вклонився в ноги.
- Дякую, люди добрі. Дай Вам всім Бог!
І тут раптом сердитого виду чоловік, який сидів біля останнього вікна і був чимось схожий на селекціонера Лисенко, тільки в окулярах, раптом як закричить на бомжа:
- Мразь, гнида, жебраєш, наволоч? Грошей просиш?. А мені, може, сім'ю нічим годувати! А мене, може, звільнили три дні тому! Але я, от, не прошу, як ти, наволоч!
Бомж раптом дістає з усіх своїх кишень все, що в нього є, тисячі дві (~500грн) напевно, різними папірцями з дріб'язком, і простягає чоловікові.
- На, візьми. Тобі треба.
- Що?! - вирячується на нього чоловік.
- Візьми! Тобі потрібніше! А мені ще дадуть. Люди ж добрі! - тикає гроші чоловіку в руки, відвертається, відкриває двері і йде в тамбур.
- Гей, стій! - схоплюється чоловік і з грошима в руках вибігає за бомжем в тамбур.
Весь вагон, не змовляючись, замовк. Хвилин п'ять ми всі уважно слухали діалог в тамбурі. Чоловік кричав, що люди - лайно. Бомж запевняв, що люди добрі і прекрасні. Чоловік намагався повернути гроші бомжу, але той назад грошей не брав. Скінчилося все тим, що бомж пішов далі, а чоловік залишився один.
Повертатися він не поспішав. Закурив сигарету.
Поїзд зупинився на черговій станції. Вийшли і увійшли пасажири.
Чоловік, докурив сигарету, теж увійшов назад у вагон і присів на своє місце біля вікна.
На нього ніхто особливо не звертав уваги. Вагон вже жив своїм звичним життям.
Поїзд іноді зупинявся. Хтось виходив, хтось заходив.
Проїхали зупинок п'ять. Ось вже й моя станція. Я встав і пішов на вихід.
Коли проходив повз чоловіка, я нишком глянув на нього. Чоловік сидів, відвернувшись до вікна, і плакав.
© Михаїл Фатахов, 2014

Немає коментарів:
Дописати коментар